Известный специалист по визуальным эффектам и знаток After Effects Марк Кристиансен (Mark Christiansen ) в своем блоге опубликовал заметку о церемонии открытия олимпийских игр в Пекине. Из 29 салютов, лишь последний был реальным. Остальные были созданы китайскими специалистами по визуальным эффектам и во время прямой телевизионной трансляции их просто вставили, как якобы имевшие место на самом деле.
Поэтому он назвал 21 столетие эрой - Things Are Not As They Seem (TANATS) - (Вещи не таковы, какими кажуться)
Это век торжества новых технологий визуального мифотворчества.
Напомним, что режиссером открытия был Чжан Имоу, автор таких фильмов, как "Красный гаолян", "Герой"
и др.
среда, 26 ноября 2008 г.
вторник, 11 ноября 2008 г.
«Цифровий композитинг зображень – нова технологія, нова естетика»
Моженко Микола Володимирович
старший викладач КНУКіМ
Опубліковано у збірнику “Культурно-мистецьке середовище: технології та сучасність: Зб, ”матерілів Всеукраїнської науково-творчої конференції, Київ, 11-12 листопада 2008 р, – К.: ДАКККІМ, 2009, стр. 76-78Рон Брінкман (Ron Brinkmann), автор книги «Мистецтво та наука цифрового композитингу» дає таке визначення композитингу:
«Цифровий композитинг – це комбінування з допомогою цифрової обробки зображень, як мінімум, з двох джерел для отримання цілісного результату»[1].
Айзек В. Керлоу, один з піонерів комп’ютерної анімації дає схоже визначення: «Композитинг зображень полягає в комбінуванні двох чи більше різних зображень в одне, причому таким чином, що створюється ілюзія єдиного простору і часу: здається, що всі зображення мали місце в той самий час, і в тому самому місці, і були відзняті (записані) одночасно[2]». Тобто, при цифровому композитингу зображень повинна бути забезпечена ілюзія єдності місця і часу того, що відбувається в кадрі.
Окрім кеїнгу (вищезгадана технологія заміщення зображень відзнятих на синьому чи зеленому екрані), часто використовується й композитинг CGI (Сomputer Generated Image) – згенерованих на комп’ютері зображень у програмах дво- та тривимірної графіки, для поєднання їх в одному кадрі з живими акторами. Також програми композитингу використовують для видалення, заміни чи добудови якогось елементу зображення в кадрі – пейзажу, будівель і т.д. А також для створення різних візуальних ефектів (вибухів, дощу, снігу, туману) та анімованої графіки.
В основі композитингу лежить поняття маски чи альфа-каналу, яка обмежує зображення, що знаходиться на передньому плані його контуром, що дозволяє нам бачити й інше зображення, яке знаходиться позаду нього. Без альфа-каналу ми б мали справу з накладенням кількох зображень у подвійну, потрійну і т.д. експозицію.
Своє походження композитинг започатковує від робіт шведського фотографа Оскара Густава Рейландера, який працював в Англії і в 1857 році створив зкомпоновану з 32 негативів фотокомпозицію «Два шляхи життя» (The Two Ways of Life). З появою кіно, ще Жоржем Мель’єсом були віднайдені прийоми комбінування кількох зображень – напливи, подвійні експозиції тощо. У 20-роках минулого сторіччя, з появою різних течій авангардного мистецтва, розширились експерименти по створенню зкомпонованих з різних джерел зображень не лише в кіно (стрічки французького авангарду, німецького експресіонізму та радянського кіно (Дзига Вертов «Людина з кіноапаратом»)) в яких активно використовувався оптичний композитинг. В фотографії з’являються взірці фотомонтажу (роботи А.Родченка, Ель Лисицького), в живопису – колажу. В наш час такі експерименти знаходять своє продовження як в культурі постмодерну, так і в культурі новітнього реміксу.
Мабуть тут ми має справу з більш глибинною тенденцією поєднання кількох медій в єдиний витвір мистецтва. Але якщо раніше ці медіа мали різну фізичну природу, то в комп’ютері вони перетворюються на цифрову інформацію і тим приводяться до спільного «цифрового знаменника». Сьогодні ми можемо казати про появу нового феномену – цифрового або дигітального кіно, яке в процесі цифрової обробки DI (Digital Intermediate), отримує й нові естетичні якості. Зміна технологій в кіно та телевиробництві призводить й до зміни візуальної естетики.
Лев Манович[3], дає таке визначення для цифрового (дигітального) кіно:
«Дигітальний (цифровой) фільм = відзнятий «вживу» матеріал + малювання + обробка зображення + композитинг + комп’ютерна 2-D анімація + комп’ютерна 3-D анімація.»
Або в більш загальному випадку:
Дигітальний фільм = f (x,y,t)
де, x и y – просторові координати пікселів, з яких складається зображення, t – час. Оскільки комп’ютер розбиває кожен кадр зображення на пікселі, в цілому дигітальний фільм може бути визначеним, як, функція, що задає горизонтальні, вертикальні та часові координати для кольору кожного пікселя. Адже для комп’ютерних програм фільм - це абстрактне просторове розташування кольорових пікселів, які змінюються в часі, а не якась структура, що складається з «кадрів», «сюжету», «акторів».
Тому ми можемо трохи змінити вищезгадану формулу на іншу:
Дигітальний фільм = f [(x,y,c),t]
додавши с – колір пікселя з координатами x,y.
На думку Л.Мановича, дигітальне кіно сьогодні, є частковим випадком анімації, яка використовує зафіксовану на плівку «живу» реальність, лише як один зі своїх складових елементів. Трохи парадоксальним є те, що, народжене з анімації кіно спочатку витіснило її десь на узбіччя творчого мейнстриму, щоб сьогодні знову стати однією зі складових анімації…
Замість «кіноока», яке безпристрасно фіксує оточуючу реальність - «кіно-пензль»[4], який створює, з допомогою «цифрового мольберта» – програм композитингу, реальність нову. Сьогодні кіно, за своєю сутністю, перетворюється на цифровий живопис у часі…
[1]Ron Brinkmann, «The Art and Science of Digital Compositing», Elsevier, 2008, p.2.
[2] Айзек В. Керлоу «Искусство 3D-анимации и спецэффектов», М. 2004, стр. 399
[3] Lev Manovich “The Language of New Media”, MIT Press, 2001, p.301-302
[4] Там же, р.308.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)