Микола Моженко
Дигіталізація культури як синергетичний процес
Ми з вами сьогодні є свідками практично вибухових змін в розвитку нашої цивілізації. Нові технології впливають на наше життя, змінюючи технологічний і соціальний ландшафт нашої планети, вже не через сторіччя чи десятиліття, як це було майже протягомвсієї історії людської цивілізації, а вже через кілька років після їх винайдення. Однією з таких точок біфуркації стало винайдення комп’ютерів і процес дигиталізації медіа, яка почався після цього.Мобільний зв'язок, інтернет, цифрова економіка радикально змінюють спосіб нашого існування.
Динамічність еволюції цифрової культур и постійно супроводжується технологічними вибухами, точками біфуркації, які різко змінюють напрям розвитку технологій.
Мобільний телефон вже через кілька років перетворився на смартфон, який поєднує в собі вже кілька різноманітних пристроїв – від пристрою для розмов до універсального пристрою нашого «цифрового я». Деякі філософи вже говорять про HomoSmartphonus.
Такий бурхливий процес дигіталізації нашої культури, як нам здається, багато в чому корелює з основними положеннями синергетичної парадигми. О.Князєвата С.Курдюмовосновні положення цієї парадигми формулюють так:
«Якщо шукати гранично коротку характеристику синергетики як наукової парадигми, то така характеристика включила б всього три ключові ідеї: самоорганізація, відкриті системи, нелінійність». [1]
Мабуть найнаочнішою ілюстрацією синергетичної парадигми у сфері розвитку цифрових технологій є інтернет, який сьогодні об’єднав весь світ в єдину мережу. На прикладі соціальних мереж ми бачимо процеси самоорганізації користувачів у нові віртуальні спільноти. Інтернет – відкрита система, будь хто може до неї приєднатися. Інтернет – нелінійна структура без певного центру - для цього він і створювався на випадок ядерного конфлікту. Тому технологічно мережу важко пошкодити – сигнал швидко піде обхідними шляхами. Отже, чи є краща візуальна метафора нелінійнійності аніж мережа інтернет, яка поєднує всіх із всіма? Інтернет стає синергією людських знань – згадаймо, що найпопулярніші сайти – це сторінки пошукових систем, які дозволяють не заблукати у цифровій Вавілонській бібліотеці. Wiki-сайти, насамперед Вікіпедіа, стають колективним банком знань. Кожен може зробити свій внесок в цю скарбницю знань і відчути себе Wiki-енциклопедистом. Але цифрові технології змінюють ландшафт людської культури не лише в інтернеті.
Взагалі, якщо подивитись на еволюцію розвитку цифрових технологій, яка відбувається на наших очах, то ми можемо побачити процес, якийЮ.Лотманописав, як «культура і вибух»[2] . Тобто заміна аналогово медіа-носія на цифровий призводить до несподіваних непередбачуваних наслідків , які прискорюють культурні процеси в дек ілька разів. Тобто це є нова точка біфуркації у розвитку медіа-технологій.
Отже, сьогодні ми є свідками великої дигітальної медіа-революції - процесу загальної дигіталізації медіа (від англ. digital - цифровий), в результаті якої більшість засобів комунікації та фіксації зовнішнього світу стають цифровими (дигітальними).Оцифровування аудіо та відеоданнихне лише поліпшило якість звуку та зображення відтворюваної музики та фільмів, а й дозволило користувачеві редагувати їх з допомогою комп’ютерних програм, активно впливати на сам процес сприйняття культурних артефактів, інтерактивно взаємодіяти з ними, отримувати практично миттєвий доступ через мережу інтернет до велетенської бази оцифрованих текстів, зображень, аудіо та відео. Тобто цифрові медіа в порівнянні з аналоговим отримали нові якості, що й дозволило називати їх новими медіа (newmedia).
Медіа теоретик Лев Манович у своїй роботі «Мова нових медіа» [3] сформулював декілька положень – в чому саме полягає ця специфічність нових медіа.
По-перше, це числова репрезентація цих медіа. Тобто нові медіа в кінцевому результаті представляють собою числовий код, тобто набір 1 та 0 у двійковій системі числення.
По-друге, ці об’єкти нових медіа можна трансформувати за певними алгоритмами, тобто це – програмовані медіа.
По-третє – це модульність, тобто кожен елемент нових медіа є частиною іншого більшого об’єкту, як, наприклад, веб-сторінка є складовою веб-сайту. До речі, цей принцип нагадує модель фрактала – одного з ключових синергетичних об’єктів, в якому кожна частинка є зменшеною копією цілого. Тут можна згадати поетичні рядки Вільяма Блейка про «весь світ в зернятку піска».
По-четверте – це можливість їх транскодування, тобто конвертація мультимедійних файлів з одного формату в інший, наприклад, їх стиснення для передачі через інтернет.
Отже в комп’ютері чи в цифрових пристроях різні медіа – зображення, відео, звук, текст приводяться, так би мовити, до єдиного цифрового знаменника і конвертуються в набір цифрових даних – тобто в 1 та 0 в двійковій системі числення, яку використовує комп’ютер.
Конвертацію аналогових медіа в цифровіздійснюють шляхомїх оцифрування, яке складається з безпосередньої дискретизаціївихідногоаналогового сигналу (його семплування, тобто вимірювання рівня сигналу через певні проміжки часу) и подальшогойого квантування (перетворення двійкового коду в код кінцевого формату медіафайлу).
Комп’ютер лише виконує операції з цими 1 та 0 за певними правилами – алгоритмами. Відповідні комп’ютерні програми інтерпретують, що ж значать ці цифрові масиви даних – зображення, звук чи текст і як їх можна видозмінювати. Це н адає величезні можливості користувачам для легкого редагування та видозмінення первісного матеріалу, його подальшої творчої обробки, що обмежена лише фантазією користувача та програмістів.
Отримані таким чином комп’ютерні файли можна розповсюджувати або через різноманітні носії інформації – флешки, жорсткі диски, оптичні CD та DVDдиски. Або жвикористовуватидля цього мережі - як локальні,так і всесвітню мережу інте рнет.
По-третє, для розповсюдження різних видів інформації можна використовувати цифрові канали комунікації. Найяскравіший приклад – це мережа інтернет, яка заповнена як текстовою, так і аудіо- та відеоінформацією. Цифрові данні досить легко стискати різними кодеками, щоб передавати значно більші обсяги медіаінформації. Тобто, дигіталізація медіа дозволяє передавати медіаданні на велику відстань, з величезною швидкістю без видимої втрати якості в порівнянні з оригіналами.
Окрім того, збереження інформації саме у цифровому вигляді дає можливість її, так би мовити, практично “вічного” відтворення. В процесі цифрового копіювання, скажімо, зображення або аудіофайлустворюються абсолютно ідентичні копії. В певному розумінні, поняття цифрової копії та оригіналу втрачають свій сенс. Може це і є«Цифрове безсмертя»?
Отже, синергія цифрової культури - це поєднання різних технологій в єдиний потік, здатний багатократно збільшуватись
Це низведення всього буття до 1 та 0, домонад Лейбниця , до «буття та ніщо». Це універсальна мова для опису здобутих людством знань, це наче людство знову винайшло колесо, яке дозволяє нам пересуватися зі швидкістю світла. Тому, Лейбниць і є батьком дигіталізація.
Список використаної літератури:
1. Князева Е.Н., КурдюмовС.П ., «Синергетическая парадигма. Основныепонятия в контексте историикультуры» [ Електронний ресурс] / Е.Н. Князева, С.П. Курдюмов – режим доступу http://spkurdyumov.ru/art/sinergeticheskaya-paradigma/
2. Лотман Ю. Культура и взрыв. / Ю.Лотман. – М.: Гнозис . 1992. – 272 c.
3. Manovich L. TheLanguageofNewMedia. / Manovich.L. –MITPress . 2002. – 400 c .
Вперше опубліковано:
Синергія в культурному просторі сучасності: зб. Матеріалів Міжн. наук.-практич. Конф., м.Київ, 29-30 березня 2018 р. - Київ:КНУКіМ, 2018. – С.154-157
Комментариев нет:
Отправить комментарий